Журналістика традиційно є однією з найбільш небезпечних професій сучасності. Причина – у самій професії, адже ЗМІ своїми публікаціями та сюжетами зачіпають інтереси нечесних політиків, корумпованих чиновників, представників криміналу тощо. Актуальним для України є і ризики журналістів під час роботи у «гарячих точках» – і на війні, і під час різних конфліктів, які в нашій державі дуже швидко переростають із мирних протестів у збройне протистояння.

Безпека журналістів має кілька рівнів. Окрім особистої безпеки журналіста, існує інформаційна безпека (загроза втратити одержану інформацію, свідоме та несвідоме використання дезінформації тощо), майнова безпека, юридична безпека. Усе це є необхідними складовими загальної безпеки журналіста.

В ідеалі журналіст має відчувати себе захищеним з усіх перерахованих сторін. І, в першу чергу, тут потрібні адекватні дії самого журналіста, який має тверезо оцінювати ситуацію і розуміти, з ... Читати далі »

Професійні стандарти важливі у будь-якій сфері нашого життя. Будинок, збудований з недотриманням будівельних стандартів, може впасти. Їжа, приготована без врахування санітарних стандартів, може вбити. Не менш важливими є і професійні стандарти в журналістиці – адже ЗМІ, передаючи інформацію, формують наше світосприйняття. Саме через призму медіа-сфери ми бачимо дійсність, і те, наскільки призма буде чистою, визначає наше ставлення до цієї дійсності.

Розуміння необхідності впровадження професійних журналістських стандартів виникло давно. Ще у 1954 році на ІІ всесвітньому Конгресі Міжнародної федерації журналістів було прийнято Декларацію принципів поведінки журналістів, яка, зокрема, визначає принцип достовірності: «журналіст зобов’язаний подавати інформацію, посилаючись на факти, походження яких він (вона) знає».

Багатолітній досвід світової журналістики дав можливість сформувати шість основних професійних стандартів новинної ... Читати далі »

Системна безкарність. Саме ці два слова якнайкраще описують ситуацію зі злочинами проти журналістів.

Безкарність – тому що практично ніхто не був покараний за кримінальні злочини, вчинені, щоб перешкодити діяльності журналістів, «закрити рота» тим, хто намагається звернути увагу на хвороби нашого суспільства. 

Системна – бо картина з розслідуваннями, а точніше ігноруванням розслідувань таких злочинів є настільки однозначною, що не виникає жодних сумнівів у системності цього явища.

За даними Генпрокуратури, протягом останніх чотирьох років (2013-16) було зареєстровано 645 кримінальних проваджень за статтею 171 Кримінального кодексу «Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів». І лише кожна дванадцята з кримінальних с ... Читати далі »

Мобілізували нас з Олексієм в один день. Саме наші дві «делегації» - п’ятеро солдатів з Білопільського і четверо з Кролевецького районів і стали основою учбового взводу зенітників у Десні, де ми пробули майже два місяці. 

Того похмурого квітневого дня, коли після оформлення усіх документів вийшли на стадіон учебки, щоб перекусити ще домашніми наїдками (ну і випити за знайомство, звісно), ми приглядалися один до одного і ще не знали, що служитимемо разом 14 місяців, в основному в АТО…

Олексій не пив і не курив. Ну і взагалі тоді мабуть єдиний з нас виглядав як воїн – спортивної статури, підтягнутий. І єдиний, який на фоні нашого загального «розслабону» намагався займатися спортом. Не дивно, що до нього одразу приліпилося прізвисько «Орел». Потім ми дізналися, що не дивлячись ... Читати далі »

Явище інформаційної війни вже стало звичним для українців. За останні два-три роки кожен дізнався, що Росія веде з Україною інформаційну війну, як і кожен відчув, що ми цю війну поки що програємо.

Так, Україна суттєво відстає від Росії у протидії інформаційному тиску. У наших агресивних сусідів діє кілька науково-дослідних центрів, завданнями яких є інформаційна діяльність у країнах колишнього СРСР. У Росії працюють численні «фабрики тролів», які забезпечують підривну діяльність у соцмережах. Росія посідає одне з перших місць у світі за державними витратами на пропаганду.

Результатом цього є, зокрема, втрата Україною Криму і Донбасу. Втрата, перш за все, інформаційна, і уже як наслідок – фактична. Одним з основних інструментів пропаганди на сьогодні є телебачення, і в Росії завжди це чудово розуміли.

Вичерпно описав ситуацію, що склалася, журналіст 1+1 Станіслав Ясинський. «Росія готувалася до війни з Україною заздалег ... Читати далі »

Уперше я побачив Ігоря вже в АТО. Його розподілили до нас у батарею, і хоча ми самі лише пару днів, як приїхали в Костянтинівку, але відчували себе поряд з ним ледве не «дєдушками». Ну, власне, більшість дійсно були значно старші за віком – 23-річний хлопчина багато кому з нас міг би бути сином. Відрізнявся Ігор і тим, що був галичанином – а основу батареї складали мобілізовані з Сумської області. І все ж запам’ятався він мені одразу не цими відмінностями, а постійною посмішкою на обличчі. Ну, а оскільки був наймолодшим серед нас, то всі намагалися здійснювати над ним «шефство», по доброму кепкуючи з «малюка».

Можна лише гадати, чи вплинула свідомо чи несвідомо на Ігоря постійна присутність поруч сумчан, але через півроку служби в АТО він знайомиться в соцмережі з дівчиною саме із Сумщини. А ще через півроку, демобілізувавшись, переїжджає жити до Сум, вчергове підтвердивши твердження, що «Схід і Зах ... Читати далі »

Сумчани: «Доки країна в небезпеці — розслаблятися не можемо»

Упродовж останнього тижня на Сумщині, як і в багатьох інших регіонах України, побільшало людської радості: рідні та близькі зустрічали демобілізованих бійців, які нарешті повернулися додому. Проте в цей же час інші проводжали тих, хто пішов їм на заміну. Українці нині мають водночас і боронити власну державу, і не забувати про свою хліборобську долю. Отож у полі, чи в бліндажах — у кожного тепер свій фронт...

Артур НАЗАРОВ, боєць:

— Нарешті я знайшов Інтернет. Ці три дні були дуже напруженими і морально, і фізично. По нас дуже стріляли і прошили гараж... Всі мої хлопці цілі, а з іншої точки сьогодні вранці один отримав кульове поранення в ногу. Бійця «залатали», і він уже в строю, не захотів валятися в лікарні. Коли везли його на Піски, по нас кілька разів ударили з міномета, але минулося, нікого не зачепило, навіть злякатис ... Читати далі »

В Сумах кілька років тому було «успішно» розвалено комунальний автобусний парк, і місто міцно підсіло на голку приватних перевізників. Причини такого стану речей дізнавались журналісти проекту «CorruptUA.org».

Абсолютна більшість пасажирських перевезень в місті здійснюється маршрутками, що дає їх власникам можливість періодично шантажувати місто, вимагаючи підвищення тарифів на перевезення. Лише у 2014 році маршрутники п’ять разів влаштовували страйки, не випускаючи автомобілі на маршрути і паралізуючи таким чином пасажирські перевезення в обласному центрі.

Проїхали повз результат

Єдиною альтернативою приватним маршруткам залишається тролейбусний парк. Проте замість необхідних 113 одиниць транспорту на сьогодні він має 69, з яких 41 – з терміном експлуатації пон ... Читати далі »

На Сумщині медіасфера й політика давно крокують поруч. Відповідну базу закладав ще п’ятнадцять років тому Володимир Щербань.

З одного боку, в області практично немає суто рекламних або розважальних ЗМІ, а ті, що з’являлися, існували недовго. З іншого — представники місцевої політичної еліти постійно намагаються мати «свій» медіаресурс — або придбавши вже наявний, або створивши новий.

Така ситуація почала складатися 15 років тому, з приходом до керівництва областю донецького Володимира Щербаня та його немолодої, але жорсткої команди. Методи керівництва, які сам тодішній губернатор назвав словами «ламати через коліно», пробудили сонну провінційну область тодішнього «червоного поясу» України.

Зокрема, сумські політики, які до того мирно «благоденствували», зрозуміли важливість медіаресурсів для виживання й конкуренції в політичному тераріумі. І, за прикладом Щербаня, почали ... Читати далі »

За останні чверть століття більшість колгоспів в Україні пройшли сумний шлях від процвітання до повного банкрутства і розпродажу майна. При цьому у виграші від цього залишилися лише ті, хто долучився власне до процесу розпродажу.

Пройшов аналогічний шлях і колгосп «Побєда» з села Попівка Великописарівського району Сумської області. Протягом 90-х років підприємство пройшло через ряд перейменувань – асоціація пайовиків, акціонерне товариство закритого типу тощо, – і у 2000 році підійшло до принципової реорганізації. Замість Колективного сільськогосподарського підприємства (КСП «Побєда») з’явилося Приватне сільськогосподарське підприємство (ПСП «Побєда»).

Заміна однієї літери у назві є більш ніж принциповою. Адже КСП – це добровільне об’єднання громадян, тобто колективна власність. У той час як ПСП – власність виключно приватна. Тут є дуже важливий момент – якщо ПСП стає право ... Читати далі »