Нардеп від "Слуги народу" Гео Лерос оприлюднив відео, на якому брат керівника Офісу президента Андрія Єрмака продає державні посади. Державне бюро розслідувань відкриває кримінальну справу... ні, не на брата Єрмака, а на цього ж нардепа. За чотирма статтями, у тому числі ч.2 ст.328 (Розголошення державної таємниці, яке спричинило тяжкі наслідки). У чому тут абсурд? Ну, як мінімум, у тому, що продаж державних посад у нашій країні вже давно не "державна таємниця"... ;) |
Учора вперше сходив на матч липоводолинського «Альянсу», який грає в Сумах на «Ювілейному». 1/4 Кубку України, як не як. Реально був вражений якістю гри «умовно нашої» команди. Граючи з представником найвищої ліги, футболісти «Альянсу» абсолютно не виглядали хлопчиками для биття. Атакували, першими забили гол. Результат першого тайму – 2:2. Так, у другому таймі далася взнаки різниця в класі, і загальний підсумок – 2:4. Але хлопці показали себе реальними бійцями. Це й близько не схоже на те «унылое г…», яке показував (П)ФК «Суми». Тепер намагатимусь завжди ходити на «Альянс», і іншим раджу! |
Мій прадід приїхав на цю землю працювати. І працював. Збудував хату на два крила. Викопав ставок у формі підкови разом із синами (в тому числі і з моїм дідом Іваном). Зміг поставити на ноги 11 дітей. Ясно, що його розкуркулили. Висилали в Сибір, але щось не склалося, і йому дозволили доживати віку в своїй хаті. Він помер у 32-му році, під час голоду. Похований під цією яблунею на городі. Знаєте, чому тоді ховали біля хати? Щоб свіже тіло не викопали і не з’їли. Сьогодні я не плачу за ним. «Бо плач не дав свободи ще нікому, а хто борець, той здобуває світ». Я не плачу. Я накопичую гнів. Я хочу, щоб кожна тварюка, яка хоче повернути сюди Совєцький союз чи Русскій мір, знала – я все пам’ятаю. Я нікому і нічого не пробачив. І доки б’ється моє серце, ви на мою землю не повернетеся. |
Шо з цими людьми не так? Знову у стрічці з'являються пости про чергову дівчинку-героя, про яку "не написало ни одно СМИ!!!" Сотні коментів, десятки тисяч (!) репостів. "Потрібно нагородити цю мужню дівчину медаллю спасителя або за хоробрість!" "Ты лучшая! Настоящая УКРАИНОЧКА!" Елементарний пошук видає купу результатів про цей випадок, який стався у лютому 2017 року в Бєлгородській області. Дівчинку давно нагородили і, (о Боже!), - всі ЗМІ про це вже написали! |
Маловідомі сторінки історії мого рідного Білопілля, війська якого навесні 20-го року захопили Київ "25 апреля 1920 г. белопольские войска вторглись на территорию Украины. Им удалось значительно продвинуться по советской земле. 6 мая они захватили Киев. Спустя несколько недель, в июне, перешел в наступление и Врангель, угрожая районам Южной Украины, Дона, Донбасса и Кубани". ('Всемирная история. Энциклопедия. Том 8' \\Энциклопедия: в 10-ти т. - Москва: Издательство социально-экономической литературы, 1961 - с.644) |
…так приходить старість… Стою, курю біля офісу. Бачу, в мій бік рухається бомж (ситуація досить типова – центр міста, поруч цілодобовий алкомагазин). Мужичок бородатий, десь 50+, рухається дуже повільно. Я за цей час встигаю вирішити, що якщо він попросить сигаретку, то дам, а якщо грошей – то відмовлю. «ДЯДЯ, ОСТАВ ДОКУРИТЬ!», говорить мені бородатий 50-річний мужик! Все, моє життя більше ніколи не буде таким, як до цього. |
Сидимо з друзямі на пероні харківського вокзалу, чекаємо свого потягу. Підходить маленький бомжуватий мужичок, запитує, чи можна зі мною поговорити. Ну, думаю, як завжди, сигаретку попросить або пару гривень. «Та говори при всіх», - кажу. Ні, він наполягає, що хоче поговорити саме зі мною наодинці. Ну, це вже стає цікаво. Відходжу з ним на пару метрів, розмовляємо. Виявляється, він чомусь сприйняв саме мене за місцевого, і хотів дізнатися у мене, де знаходиться... «міська мусорна свалка». Ну от де я так нагрішив, шо бомжі думають, ніби я в курсі, де знаходиться харківська мусорна свалка? |
Мамі хтось приніс ягоди "годжи", тож вона попросила мене подивитися, як їх приймати. Перший же матеріал, який видало мені в гуглі, починається так: "Известно, что китаец по имени Ли Кин Йен, дожил до двухсот пятидесяти двух лет (1678-1930), благодаря тому, что кушал эту уникальную ягоду трижды в день — на завтрак, обед и ужин". 252 роки, Карл! Книга рекордів Гіннеса з їх 116 нервово курить :) Та і взагалі, у 30-ті роки минулого сторіччя в Китаї хаос був, тож я думаю, що цей китаєць випадково загинув. А так би досі жив |
Мого батька давно немає - він помер, коли мені було дев'ять. У мене залишилося не так багато спогадів, як хотілося б, але вони такі яскраві... Пам'ятаю, як ти катав мене на своєму Восход-2... Як ти любив грати у шахи і навчив мене в чотири роки... Як ти постійно читав, і як я колись сказав, що таку товсту книжку я ніколи не зможу прочитати («Вир» Тютюнника, як сьогодні пам'ятаю)... Мені всі завжди казали, що я твоя копія. Зараз мені всі кажуть, що мій син — копія мене. Шкода, що ти його не бачиш... Батя, ти пішов у 44. Мені зараз 42. Я ще почекаю, добре? Поживу за нас двох. З Днем тата тебе, рідний! |
Шо ви знаєте про наполегливість? От у мого діда Миколи Федоровича було восьмеро дітей. Сім доньок і один – син (мій батько). Причому батько народився шостим (!). Я собі десь так уявляю це з погляду діда: Коротше, якщо чогось довго і наполегливо добиватися, результат буде. Колись |