Мого батька давно немає - він помер, коли мені було дев'ять. У мене залишилося не так багато спогадів, як хотілося б, але вони такі яскраві...

Пам'ятаю, як ти катав мене на своєму Восход-2... Як ти любив грати у шахи і навчив мене в чотири роки... Як ти постійно читав, і як я колись сказав, що таку товсту книжку я ніколи не зможу прочитати («Вир» Тютюнника, як сьогодні пам'ятаю)...

Мені всі завжди казали, що я твоя копія. Зараз мені всі кажуть, що мій син — копія мене. Шкода, що ти його не бачиш...

Батя, ти пішов у 44. Мені зараз 42. Я ще почекаю, добре? Поживу за нас двох.

З Днем тата тебе, рідний!