Учора терміново треба було вийти в скайп. Зайшов у найближче тоді до мене кафе – Нью Йорк Піцца на Петропавлівській. У черзі переді мною – дві жіночки, але чекати довелося майже 10 хвилин, слухаючи «цікавий» діалог: «Мені шубу» - «Так у нас немає шуби» - «А мені дівчина сказала, шо шуба є» - «Галя, у нас є шуба?» - «Ні, ще немає» - «Бачите, немає» - «Жалко, а я хотіла попробувати вашу шубу. А чого ж мені дівчина сказала, шо у вас є шуба» і т.д.

Відволікаюся тим, що розглядаю ТРИ (!) таблички «Ревізор рекомендує», приліплені поруч зі стійкою.

Нарешті моя черга, замовляю каву і сік. «Ой, у нас немає кави. Автомат зламався». Вже потроху закипаючи, забираю сік, сідаю за столик, відкриваю ноут. Цікавлюся, який у них пароль до вай-фай. «А у нас немає вай-фай!»

Твою ж… Кафе, в якому немає кави і вай-фай. Ревізор реком ... Читати далі »

Я користуюся послугами одного з комерційних банків уже майже 10 років, з моменту, як зареєструвався ФОП. Жодних нарікань на сервіс у мене не було – як і у банку на мене. На якомусь етапі мені відкрили там кредитну лінію для підприємців, я нею користувався, регулярно платив внески-відсотки тощо. Обидві сторони все влаштовувало.

Потім мене мобілізували до армії. І згідно закону банк тепер не має права нараховувати мені відсотки на кредит. Тож через пару місяців після того, як я потрапив до зони АТО, банк закриває мені кредитну лінію. Ну, зрозуміло – «нічого особисто, просто бізнес» – банку не вигідно обслуговувати клієнтів АТОвців, що ж з них візьмеш…

Ну, а підтримати хлопців, які захищають у тому числі і стабільність банківської системи України – це ж ніде не записано в законодавстві, тому вони не зобов’язані…

ОК, я почав поступово закривати кредит – згідно договору, щомісячними внесками відповідног ... Читати далі »

Завжди подобалася назва села ВОРГОЛ Кролевецького району. Думаю, круто було б там щось організувати в стилі Енді Воргола :) Наприклад, мурал якийся зробити за мотивами його творчості. Чи фестиваль/ленд-арт/шосьтам художників. Не повинна така назва пропадати, тим більше, що Енді – русин (українець), хоч і не з Сумщини.

Заглянув на Вікіпедію, щоб почитати про це село, - величезний респект автору статті. Стиль – шикарний:

«З 1917 у складі УНР. Згодом — російсько-більшовицька окупація», «1941 сталінська влада утекла із села, 1943 — повернулася» тощо. ))))

Яскравий приклад того, як у нас ставляться до людей. Вчора отримав з військової частини довідку про доходи. Аж через півтора місяці після демобілізації. Заплатив на Новій пошті 25 грн. за пересилку ось ЦЬОГО. У чотирьох графах, в тому числі підсумкова сума, – «Помилка:509». Мій товариш отримував разом зі мною свою довідку – там таке саме. Куди дивилися очі того, хто готував, роздруковував і давав на підпис? Куди дивилися очі тих, хто підписував (дві особи)? І, нарешті, того хто відправляв?

Нехай мені довідка потрібна лише для безкоштовного харчування дитини у дитсадку, фіг з ним, переживу. Але ж інші півтора місяці чекали цей папірець, щоб стати на облік у Центр зайнятості! Що їм тепер робити – чекати ще півтора місяці? І сподіватися, що наступного разу довідка буде без помилок?

Якого ... Читати далі »

Дуже стримував себе, щоб не написати нічого щодо нової супєр-пупєр-популярної теми #ЯНеБоюсьСказати І навіть інших відмовляв. Проте не витримав. Слухайте, ви всі це серйозно? Написати про те, як хтось «схопив мене за ручку, але я вирвалася і довго про це мовчала»? Та навіть я від своїх знайомих дівчат знаю кілька історій, як їх ґвалтували. Жорстко і жорстоко. І вони тоді не мали жодної можливості про це нікому розповісти. ВИ СПРАВДІ ВВАЖАЄТЕ, ЩО ВОНИ НАПИШУТЬ ПРО ЦЕ НА ФЕЙСБУЦІ??!! Для чого ця ініціатива? Щоб потролити тих, хто постраждав реально, а не віртуально? Чи щоб привернути до себе, бідняжок, увагу? Полегшало?

P.S. Чудово розумію, що викличу цим на себе шквал критики. Але роблю це свідомо.

Дивує, без перебільшення щиро дивує, коли офіцери вважають себе розумнішими за солдатів лише на тій підставі, що вони мають зірочки на погоні. Це не стосується мобілізованих "офіцерів" - вони розуміють, що крім "Задзеркалля", існує реальне життя, до якого вони скоро повернуться. Але кадрові військові... Я ж реально бачу в їхніх очах впевненість, що вони розушніші. Бо знають статут і строєм ходити вміють. Причому, по факту, як правило, мобілізовані солдати є більш розвиненими - бо поки ті придурки строєм ходили і статут вивчали, люди навчалися, будували свій бізнес тощо. :)

#буддиствармії

Неодноразово говорив про це в особистому спілкуванні з друзями, напишу ще тут. Мене неймовірно бісить, коли люди, які повернулися з армії, у мирному житті ходять в камуфляжі. Що ви цим хочете показати? Ви що, отримавши повістку, спалили весь цивільний одяг, і тепер більше нІчого вдягнути? Чи ви хочете покрасуватися перед дівчатками? Чи ви такі офігенні воїни, що не можете забути армію? То вперед, на контрактну службу!

#буддиствармії

Учора недалеко від нас була невеличка лісова пожежа, яку швидко загасили. А сьогодні їздили туди, допомагали кромку обкопувати. Тамтешній лісник розказав цікаву історію.

Пам'ятаєте, як Ющенко на зарі свого президентства гасив пожежу на Херсонщині? Лопатою там землю кидав, пожежну машину штовхав. Це було приблизно у цій місцевості. Виявляється, він після того ще садив молоді сосенки - ну, типу нові насадження замість згорілого лісу. А через деякий час знову був тут з візитом і захотів провідати "свій" лісок.

Проте була проблема - справа у тому, що сосенки не прижилися. Тут самі піски і взагалі все дуже погано приживається. Отже, стоять президентські сосни безрадісного коричневого кольору - ну як такі демонструвати Віктору Андрійовичу?

Вихід із ситуації знайшли простий і очевидний: лісникам привезли ящик балончиків із зеленою фарбою, і вони пофарбували деревцям голки. Президент залишився задоволеним. А ви кажете, армія...

#буддиствармії

Довго вагався, чи писати про це. Якийся дитячий страх, що магія зникне, якщо про неї комусь розповісти. Все ж вирішив написати.

Справа у тому, що протягом перебування в АТО (10 місяців) нам просто неймовірно щастило. Я попервах не вірив, але...

Лише кілька найяскравіших прикладів. Приїхали ми влітку минулого року в Курдюмівку, на чотири дні. Поставили собі намет, робити особливо було нічого, то ми всі дні проводили на каналі, купалися. Потім поїхали, а через пару тижнів цю позицію накрили градами. 200-й, 300-ті... Зокрема, вщент згорів і наш намет.

Коли нас перевели у Майорськ, на нульову лінію, саме почалося перемир'я. Ми лише ходили, розглядали воронки від мін в десяти метрах від нашого житла... А після того, як ми поїхали звідти, Майорськ штурмували. Хлопці ледве відбилися...

Взимку ми мали вчергове переїжджати, зібрали речі, але в останній момент нас залишили на місці. Якби поїхали, то потрапили б на Зайцево, де потім загинули двоє наших знайо ... Читати далі »

Не хотів поки що нічого писати... Чекав, коли трохи вляжуться емоції і враження. Занадто великий перепад: із першої лінії оборони - в тилову частину. Дві сотні виставлених рядочками наметів, по кілька шикувань на день, прибирання бичків, обіцяють ще походи строєм у столову... Усе це поки що викликає змішані відчуття, що виражаються іронічними посмішками, нервовим сміхом і матюками.

Але сьогодні стався один принциповий момент. Справа у тому, що хлопці повстановлювали біля наметів прапори, під якими воювали. А завтра сюди має приїхати міністр оборони Полторак. І от наш начштаба сьогодні пройшов і наказав познімати червоно-чорні прапори. Прапори, під якими хлопці воювали по 10-12 місяців. Під якими гинули бійці в Зайцево. Ось така армія. Ось така війна.

#буддиствармії