У селі, біля якого ми знаходимося, раніше стояв танк. Ну, типу меморіал, як це у нас часто буває. То минулого року сєпари, утікаючи, забрали його з собою. Просто завели і погнали своїм ходом - танк, який стояв у якості пам'ятника кілька десятків років, мав справний двигун!

А я завжди думав, що з танків, які ставлять на постамент, виймають усю начинку. Цікаво, а як ті танки, що стоять на Сумщині, - біля Альоши, у Тростянці тощо - вони робочі чи ні?

#буддиствармії

У нашому наметі киця навела кошенят. Так би мовити, вибрала його за свій дім. Але армія є армія, тож коли виникла потреба перенести намет на інше місце, до думки киці дослухатися не стали. Намет перенесли метрів на 200, кошенят у картонній коробці і кицю-маму теж.

Утім, як це часто буває у киць, вона зовсім не вважала, що це місце - таке ж саме. І вирішила пошукати собі кращого. На її думку, спальник нашого Капеллана (одного з офіцерів) ідеально підходив на роль домівки для кошенят. Капеллан так не вважав - попри те, що людина він добра і весела, віддавати спальник кошенятам не схотів.

І стартувало кількаетапне змагання киці і Капеллана. Киця вичікувала, коли Капеллан їхав кудись у своїх справах, і перетягувала до нього кошенят. Процес цей, за яким ми не втомлювалися спостерігати, займав кілька годин. Сама по собі киця-мама дуже маленька - десь утричі менша за мого домашнього кота. Типу мама-малолєтка. Нести кошеня їй через це незручно, вона щопівметра кладе його на ... Читати далі »

Хочу трохи написати про мотивацію людей, які йдуть до армії. Тобто я не претендую на енциклопедичність матеріалу, це, скоріше, просто замальовки з натури.

Треба розуміти, що у п'ятій хвилі, за якою призвали мене, немає ідейних патріотів, майданівців тощо. Всі вони пішли на війну раніше, і більшість вже дембельнулися. Тож класифікація стосується лише тих, хто складає моє безпосереднє оточення.

Тип перший. Люди, яких мобілізували, і вони не схотіли (або не змогли) відмазатися. До цього типу відношу й себе. Як правило, такі люди спокійно сприймають армійські будні, але душею знаходяться вдома. Характерною ознакою цього типу є те, що людина постійно "висить на телефоні" - домашні питання є значно важливішими, ніж армійські. Такі люди чітко знають, що прийшли до армії не надовго, і тримають в голові дату "дємбєля".

Тип другий. Ті, кому вдома нічого робити. Як правило, люди з сіл і невеликих містечок, які не мають дружини чи дітей. Роботи вд ... Читати далі »

День ВДВ. На "гражданкє" цей день викликав у мене іронічно-співчутливі емоції до "ведевешніков", які колись на один-два роки повірили в те, що вони еліта, і потім все життя один день в році розгублено намагаються згадати ці відчуття і не розуміють, шо ж не так. Як правило, у боротьбі з реальністю і гравітацією майже всі вони не витримують і до вечора...

Я вірю, що існують і справжні десантники. Навіть не вірю, а знаю. Але я зараз говорю про "ведевешніков одного дня". Колись на власні очі бачив, як один з них в центрі Сум кидав металевим стільцем у напрямку жінки. О 10-ій ранку...

Але десантники, які в умовах бойових дій нажираються і гатять із усього, шо є, в небо (і то ще добре, шо в небо, а не в наш бік), на мою думку, - повні їбанати. ІМХО.

#буддиствармії

P.S. Поки писав пост, почалася наступна серія :( God, save Ukraine...

Рада заборонила вільне використання військовослужбовцями в зоні АТО мобільних телефонів. Порядок користування визначатиме командир частини. Як на мене, досить безглузде рішення. Я погоджуюся, що це недопустимо на передовій або на блок-постах. Але в місці розташування частини... Та кожен житель сусіднього містечка знає, де розташовано частину. Теж мені, секрет Полішинеля. А багато матерів та дружин живуть тим, що очікують щоденний дзвінок із словами "У мене все нормально". Я вже не кажу про внутрішню комунікацію. МО готове видати рації кожному командиру відділення? Не думаю © Вобщєм, очікуємо купу брєдових наслідків від прийняття цього рішення.

#буддиствармії

Я загалом не вірю і ніколи не вірив у прикмети, символи і знаки. Але про цей факт не можна не написати.

Через півмісяця після того, як я отримав форму, заліз до лівої нагрудної кишені кителя (їх у формі дофіга, більшість не використовуємо), і знайшов там образок і вервицю. Форма українська, я так розумію, що на швейній фабриці хтось вкладав таке до кожної N-ної форми.

Символізм у тому, що саме цього дня хлопцям нашої батареї запропонували піти добровольцями в АТО, і піввзводу погодилися. А я у цей день був днівальним і, відповідно, не був присутнім.

Ну, вопщем, зарахуємо за попередження зверху :)

#буддиствармії

Сьогодні "бійців" Десни порадували концертом. Присвяченим, як не дивно, не 1-му, а 9-му травня. Після довгих привітань (у тому числі від представника партії Зелена планета ;) ), розпочався виступ ансамблю ГУ МВС України в м.Київ.

Розпочався з пісні, яку, за словами конферансьє, "співають в усьому світі" - "Выходила на берег Катюша". Я трохи прифігєл і попросив сусідів нагадати, з ким ми зараз воюємо... Надалі було ще немало аналогічних пісень.

Я от, чесно, не можу собі уявити, що в 42-му році в расположенії якоїсь частини Красної армії концерт розпочинали б з Lili Marleen... А ви?

#буддиствармії

Сьогодні вперше за час служби сходили "наліво" :) Справа в тому, що їдальня має два крила, і ми завжди ходили у праве. А сьогодні сержанту здалося, що черга у ліве менша, і ми пошли "наліво"...

Нє, ну ясно, шо "меню" і там, і там однакове. Але тьоті, які це меню "накидують" у тарілки, різні. Сьогодні була така рідка каша, що навіть наші любителі каш почали ремствувати. А коли боєць сказав тьоті на роздачі, що до такої каші треба ложки видавати, а не виделки (тут увесь посуд одноразовий пластиковий), ми вислухали у відповідь тираду в стилі "шо ви за воїни, вічно жалуєтеся" тощо. Поки ми їли, тьотя ще тричі матюкала наступних бійців.

Карочє, спільно вирішили більше "наліво" не ходити :)

#буддиствармії

Про важливість інформаційної війни наразі не говорить лише лінивий. Усі, від професора до двірника, вважають за потрібне висловитися з цього приводу. Якщо раніше кожен українець знав, як керувати державою і як грати у футбол, то тепер знає до того ж, чому ми програємо Росії інформвійну.

В Україні створено Міністерство інформаційної політики. Протидія російській інформаційній агресії стала темою окремого указу Президента, РНБО прийняла безліч рішень з даного приводу.

На фоні цього залишається абсолютно не зрозумілим, а чому ж ми й надалі програємо інформвійну? Ні, ну ясно, що Росія почала раніше, ми тоді ще й «не чухались» і на старті програвали «в суху». Але зараз? Коли всі чудово розуміють важливість цього напрямку? Може, ми щось не те робимо? Не так воюємо?

Наведу два приклади. Одного сумського журналіста зі стажем роботи на телебаченні більше 10 років, з досвідом створення авторських програм, ведення прямих ефірів і ... Читати далі »

Більш ніж двомісячна епопея з моїм призовом досягла свого завершення. Судячи з усього, бажання не провалити план мобілізації перемогло у воєнкома розуміння важливості інформаційної війни. Тож 22 квітня я іду до армії рядовим мотострілком. Побачу на власні очі легендарну «Десну».

Трохи образливо бути лише цифрою у планах мобілізації, розуміючи, що можу принести значно більшу користь, застосовуючи свої уміння і навички. Але забивати мікроскопами цвяхи – це, здається, вже нормально для нашої армії.

У будь якому разі я намагатимусь бути онлайн, і писатиму тут про життя з «іншого» світу. Все буде добре! :)

#буддиствармії