Статус журналіста дуже змінився за останні роки. Ні, я розумію, що ситуація двадцятирічної давнини, коли в обласному центрі було одне ТБ, одне радіо і дві газети, і кожного журналіста сприймали мало не як секретаря райкому, вже не повернеться. І не треба. Але хоч якийсь мінімальний статус, який відділяє журналіста від просто громадянина, повинен бути!

Так, світ змінюється. З’явилася так звана громадська журналістика. І вона має право на існування. Іноді блогер доносить до аудиторії цікавішу, якіснішу і оперативнішу інформацію, ніж професійний журналіст. Іноді. А іноді людина, яка постить у Фейсбуці фото котиків і глибокодумно розмірковує про їхню симпатичність, теж вважає себе журналістом. Але яка цінність такої «журналістики»?

На мою думку, журналістом має право називатися лише людина, яка системно пише або знімає матеріали, дотримуючись хоча б елементарних ознак професійності – достовірності, відділення фактів від коментарів, балансу думок тощо. Інакше ми маємо підміну понять.

Зараз в Україні зробити собі журналістське посвідчення не складає жодної проблеми. Тим більше, що його форма може бути практично будь-якою. Я сам свого часу, активно займаючись громадською діяльністю, видав сотні таких посвідчень. Але це була вимушена дія в умовах тоталітарної системи, яка намагалася витіснити громадських активістів із процесу спостереження за виборами. І для збереження демократичних цінностей у країні цей статус «псевдо-журналістів» був необхідним.

Нині ж практично кожен активіст тримає «про всякий випадок» у кишені журналістське посвідчення. Можливо, це іноді надає йому якусь перевагу у доступі до органів влади. Часто це дає можливість придбати собі травматичну зброю. Але паралельно нівелює статус журналіста практично до нуля. І як результат – заважає працювати вже професійним журналістам.

Думаю, вже кожен з працівників ЗМІ стикався з ситуацією, коли не міг потрапити, наприклад, на сесію міськради – адже там вже був повний зал «журналістів». І навіть не це найголовніше. Якщо раніше розслідування будь-якого злочину проти журналіста було на контролі «перших осіб», то зараз можна почути щось на кшталт «Ну і що з того, що ти журналіст? Вас таких повно…».

А в умовах того, що в Україні стабільно зростає фізична агресія проти працівників ЗМІ, ми отримаємо повну відсутність бажання піднімати у медіа гострі питання. Для чого «нариватися», якщо натомість ти можеш отримати «по голові?». Подумаєш, журналіст…

Данкор онлайн