Нещодавно зайнялася у нас дискусія про правильність і неправильність вчинків. Усе не виходить з голови, вирішив викласти свої думки тут. Моя позиція – ми не можемо оцінити правильність чи неправильність будь-якої дії, навіть якщо усе виглядає однозначно. І суть навіть не в тому, що у різних людей різні позиції. Суть у тому, що з часом змінюється наше власне ставлення до своїх чи чужих вчинків. Іноді навіть кардинально.

«Шоб всьо по чесному», приклад зі свого життя :) Я вступив до універу в 16 років, на «умну» спеціальність… На другому курсі мені стало нецікаво, на третьому я кинув універ. Ще трохи помучився з відновився/вилетів/відновився/вилетів, ну і, нарешті, кинув остаточно на 4-му курсі. Наче однозначно неправильний вчинок. Але. Після цього я дуже дохрєна чим займався, багато де пожив, здобув неабиякий досвід і, як наслідок, став тим, ким є. Ну, типу, умним-успєшним ;) Між іншим, і закінчив той же універ за іншою спеціальністю. Значить, зробив тоді правильно. Це поворот номер раз.

Ідемо далі. Пів моєї групи з універу, в силу специфічності спеціальності, поїхали тоді в аспірантуру в Прагу і потім далі працювати в Німеччину, Португалію тощо. І тепер живуть у ЄС і заробляють на порядок більше мене. А якби я тоді не кинув учитися, зараз робив би так само. І дивився б на всі наші проблеми через екран планшету, попиваючи чеський Будвайзер. Тобто, я зробив тоді неправильно. Це поворот номер два.

Ну і щоб заокруглити приклад… Умовно, я буду продовжувати займатися громадською діяльністю і т.д., і як наслідок, стану, наприклад, нардепом ;) Візьму у парламенті пару лямів за перехід із опозиції в більшість ;) і заживу в своє задоволення. Буду їздити по Європі, заїжджати в гості до своїх колишніх одногрупників і поблажливо, з посмішкою «баріна», слухати про їхні євроуспіхи :) Типу поворот номер три ;)